День інформації

 “Хто володіє інформацією – той володіє світом!” 

Основними центрами інформації були і залишаються бібліотеки, які покликані збирати і зберігати всі можливі носії інформації та надавати доступ до цієї інформації користувачам, особливо науковцям, спеціалістам, фахівцям.

      День інформації – комплексний бібліотечно-інформаційний захід у системі бібліотечного обслуговування, спрямований на інформування користувачів про нові надходження видань до книгозбірні за певний період часу або з актуальної тематики.

Пізнавати світ із книгою в руках – справа надзвичайно цікава. Але особливий інтерес у читачів завжди викликають нові видання, які приваблюють новизною інформації, змістовним текстом, мають чудову поліграфію та сучасне дизайнерське оформлення.

У  фойє бібліотеки була оформлена книжкова виставка-інсталяція нових  надходжень.

 Користувачі бібліотеки та мешканці міста мали змогу долучитися до перегляду нової цікавої літератури.

 

Користуйтеся нашими послугами та інформаційними ресурсами!

Постріли в серце відродження#Читомо. Цікаво. Креативно!

 Національне відродження - важливий чинник сучасного політичного життя і в багатонаціональних державах, і в міждержавних зв'язках. Головна передумова національного відродження - проголошення державного суверенітету будь-якого народу, в тому числі українського.  Національно  культурне  відродження  розвивалося  в кількох напрямках,  еред  яких  слід  виділити  етнографічний,  літературно -  мовний, театрально - драматургічний, історичний. Формуванню національної свідомості українців сприяли поява творів з вітчизняної історії, етнографії, географії, а також оформлення української мови як самобутньої і самодостатньої, а не діалекту російської, як це намагалися довести представники російської правлячої верхівки.

ЯК і ЧОМУ

більшовики у роки свого панування розправлялися з національними надбаннями українців?

ЗА ЩО

вбивали словникарів та енциклопедистів?

…над видатними вченими-енциклопедистами було здійснено більшовицьку екзекуцію: Степана Рудницького звинувачено як «відвертого пропагандиста фашизму в географії» і заслано на Соловки, Володимира Юринця – у «філософському ревізіонізмі» та «буржуазному націоналізмі» й відправлено на заслання, де він і загинув, Юліана Бачинського – у «ворожому ставленні до радянської влади» і заслано. По-звірячому розправилися з письменниками: Сергія Пилипенка знищили в концтаборах, Івана Микитенка  розстріляли. Слідом за Сергієм Пилипенком, який очолював Науково-дослідний інститут літературознавства, під різними приводами було розстріляно п’ять професорів і наукових працівників, а ще майже 20 відомих літературознавців – заарештовано і заслано до концтаборів. В цей час каральна рука більшовизму припинила діяльність величезної кількості видатних українських осіб та ліквідувала 24 важливих інституції ( в тому числі всі літературні об’єднання й організації, а більшість відомих письменників, критиків й істориків літератури заарештовано й знищено в концентраційних таборах).

Переслідування вчених-мовознавців, репресії проти видавців і воєнні лихоліття на двадцять років закрили шлях відродженню і творенню словникарської справи в підрадянській Україні. Про це йдеться в статті ВАСИЛЯ ГУБАРЦЯ «Постріли в серце відродження», опублікованій в «Українська літературна газета», 2023. – (ч. 3, ч. 4.)

Цікаво тут# 

https://litgazeta.com.ua/articles/vasyl-hubarets-postrily-v-sertse-vidrodzhennia-2/ 

Інтернет-круїз "Асканія-Нова – унікальний заповідник незайманого степу Херсонщини"

Європейський День парків був проголошений Федерацією ЄВРОПАРК (EUROPARC Federation). Це європейська організація, яка об’єднує природні території, що перебувають під охороною, у 36 європейських країнах. Цей день був відзначений вперше у 1999 році, нині його святкують щороку по всій Європі 24 травня.
«Асканія-Нова» – один з найвідоміших заповідників України, який є найстарішим степовим резерватом світу та входить до сотні найвідоміших заповідників планети, та вважається найбільшим степовим заповідником Європи.
Заповідник названо на честь маєтку в Німеччині. В ХІХ столітті родина засновника Фрідріха Фальц-Фейна купила цю територію у іншої німецької родини.
До останнього часу заповідник функціонував в українському форматі. Це було можливим завдяки благодійним надходженням з підконтрольної території України, країн ЄС та США.

 

 

 

Культурна імпреза "Європа – це ми"

День Європи відзначається щороку 9 травня і означає мир і єдність у Європі, визнання досягнень ЄС і бачення спільного майбутнього. Європейський Союз та його держави-члени святкують День Європи, як основу європейської інтеграції, початок створення Союзу європейських країн, заснованого на спільних цінностях та збереженні миру.
Щоб відзначити цей особливий день інституції Європейського Союзу, у всьому світі, організовують широкий спектр заходів та подій, надаючи громадянам можливість відкрити для себе Європейський Союз та відчути єдність у багатоманітті.
Отож, стало доброю традицією у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки спільно з КЗВО «Луцьким педагогічним коледжем» проводити Дні Європи в Україні. Цьогоріч було проведено культурну імпрезу «Європа – це ми».
З цієї святкової нагоди звучали хіти, які відомі в багатьох європейських країнах і не тільки…

 

День Європи в Україні – це день нашої єдності з ЄС і наша спільна боротьба за європейські цінності, свободу та демократію.

 

День вишиванки # ми єдині в бібліотечній родині

 День вишиванки — особливе свято в Україні. Українці вдягають традиційні вишиванки для виявлення гордості за свою національну культуру. День вишиванки є неофіційним народним святом.

 

 У День вишиванки кожен, хто хоче підкреслити своє українське походження, а також просто підтримати Україну, може одягнути вишиванку. День вишиванки покликаний зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу.

 День вишиванки спонукає до єдності. По всьому світу об’єднуються українці в одній ідеї та показують, що мають власну самоідентифікацію та національний код. Цьогоріч святу виповнюється 16 років. Його гаслом є "Вишиванка духовна броня України. Захищаємо своє".

 

 

 

 

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D0%B2%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B8

 

Біографія&Бібліографія

 Народилися сьогодні #  : 15 травня

СКОРОПАДСЬКИЙ 

Павло Петрович

Скоропадський Павло (15. 5. 1873 — 26. 4. 1945), політ. і військ. діяч, гетьман Укр. Держави (29. 4 1918 — 14. 12. 1918); нащадок Василя С., брата гетьмана Івана С., син Петра (див. Скоропадські) і Марії Андріївни Миклашевської (див. Миклашевські). Нар. у Вісбалені, дитячі роки провів у маєтку батька в Тростянці на Прилуччині, вчився в Стародубській гімназії й закінчив Пажеський Корпус у Петербурзі. Військ. службу почав у Кавалерґардському полку, учасник рос.-японської війни (1904 — 05), з 1905 фліґель-адьютант, з 1906 — полк., з 1912 — ген.-майор царського почоту й командир ляйбґвардії кінного полку. Під час першої світової війни командував 1 бриґадою 1 ґвардійської кавалерійської дивізії, згодом 5 кавалерійською і 1 ґвардійською кавалерійською дивізією, а в кін. — 34 армійським корпусом у ранзі ген.-ляйтенанта. С. відзначився у боях з німцями під Каушеном і Трисвятами.

Після березневої революції 1917, у порозумінні з Ген. Секретаріятом Укр. Центр. Ради, С. українізував 34 корпус, який був перейменований на 1 Укр. корпус. Ця дисциплінована одиниця (30 000 вояків) контролювала у жовтні-листопаді 1917 зал. р-н Вапнярка — Жмеринка — Козятин — Шепетівка, не допускаючи збольшевизовані частини півд.-зах. і рум. фронтів плюндрувати Україну й сіяти нелад. С. користувався популярністю серед військовиків і на з’їзді Укр. Вільного Козацтва (18. 10. 1917) був обраний його почесним військ. отаманом. Але неприхильне наставлення Укр. Центр. Ради до реґулярного війська, а до особи С. зокрема, змусіло його в кін. 1917 відмовитися від командування 1 корпусом, який згодом був демобілізований. Опинившися в опозиції до Укр. Центр. Ради й її соц. політики, особливо аґрарної реформи, С. організував Укр. Нар. Громаду, зформовану з військовиків і землевласників, яка з березня 1918 готувала переворот. Ця орг-ція здобула підтримку Укр.-Дем.-Хліборобської Партії і Союзу Зем. Власників, а також нім. військ. влади, незадоволеної соц.-екон. політикою Центр. Ради. На нараді (24. 4. 1918) з ген. В. Ґренером, фактичним керівником нім. війська на Україні, за підтримку німців у перевороті С. взяв на себе низку зобов’язань політ. і екон. характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.

Держ. переворот і проголошення С. гетьманом Укр. Держави відбулися 29. 4. 1918 на хліборобському конґресі, скликаному Союзом Зем. Власників. Створений С. Гетьманський Уряд під головуванням Ф. Лизогуба провадив політику, узгіднену з німцями, захищаючи інтереси консервативно-власницьких верств (поміщиків, великих промисловців і фінансистів); це й участь в уряді рос. кадетів та згодом (у кабінеті С. Гербеля) рос. монархістів з антиукр. наставленням (Київ став осередком рос. діячів і рос. офіцерських орг-цій) насторожували до нього укр. нац. демократію, яка відмовлялася брати участь у гетьманському уряді й 5. 8. 1918 оформилася в опозиційний Укр.-Нац.-Держ. (зголом Нац 1 Союз. Діяльність льокальної адміністрації, керованої здебільша місц. дідичами й кол. рос. урядовцями, карні експедиції, організовані ними за допомогою нім.-австр. війська та ін. реакційно-реставраторські акції викликали велике невдоволення й опір з боку сел. мас, з чого скористалися ліві елементи (сер. ін. большевики). Почалися страйки (зокрема, залізничників), саботажі (вибухи й пожежі в Києві, Одесі тощо), атентати (вбивство фельдмаршала Г. Айхгорна) тощо, що спричинило репресії з боку гетьманського уряду й нім.-австр. військ. влади.

Не зважаючи на ці несприятливі обставини, уряд С. мав чималі досягнення в царині зовн. й внутр. політики. Укр. Держава провадила нормальні дипломатичні зносини з Центр. й рядом невтральних держав, устійнила свої політ. та екон. відносини з Кримом, Доном, Кубанню тощо, здобула визнання й підписання перемир’я з Сов. Росією (12. 6. 1918). Були упорядковані фінанси, налагоджено адміністрацію, центр. й місц. судівництво; засновано держ. ун-ти в Києві й Кам’янці Подільському, розбудовано укр. сер. й початкове шкільництво, утворено Укр. АН у Києві (14.11. 1918). Укр. Нац. Музей. Укр. Нац. Архів, Укр. Нац. Бібліотеку, Держ. Драматичний Театр тощо. У вересні 1918, після подорожі С. до Німеччини й успішних переговорів з цісарем Вільгельмом II та його урядом, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовн. політиці, зокрема згоду німців на розбудову реґулярної укр. армії.

Намагання С. злагіднити опір укр. опозиції запевненням «незалежности Укр. Держави» (29. 10. 1918) не увінчалися успіхом, а спроба переорієнтуватися на Антанту допровадила 14. 11. 1918 до проголошення С. федерації з майбутньою Росією (див. стор. 378) і прискорила протигетьманське повстання, яке закінчилося перемогою Директорії УНР; 14. 12. 1918 С. зсікся влади й виїхав за кордон — до Швайцарії, а потім до Німеччини. Перебуваючи на еміґрації (до поч. 1945 у Ванзее б. Берліну), С. очолив Гетьманський рух (див. Доповнення), навколо якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політ. і гром. орг-ції та діячі (В. Липинський, Д. Дорошенко та ін.). Завдяки заходам С. утворено Укр. Наук. Ін-т у Берліні (1926 — 45). Під кін. війни С., важко поранений під час бомбардування станції Пляттлінґ (Баварія), помер і був похований у с. Меттея (зголом його домовину перевезено до Вісбадену).

С. одружився 1897 з Олександрою Дурново (дочкою рос. ген. Петра Дурново і його дружини Марії, уродженої кн. Кочубей), з якою мав б дітей: серед них Марію, по чоловікові графиню Монтрезор (1898 — 1959), Єлисавету, по чоловікові Кужим (1899 — 1975; див.), Данила (1904 — 57; див.), Олену, по чоловікові Отт (* 1919).

[Скоропадський Павло, у 2 р. з кін. гасла, м. б.: Єлисавета, по чоловікові Кужим (1899 — 1976). — Виправлення. Т. 11.]

Жуковський А. Скоропадський Павло / А. Жуковський, О. Оглоблин  // Енциклопедія українознавства / перевид. в Україні. – Київ, 1999. – Т. 8. – С. 2869–2870.

 Література:

AVE. До 100-ліття гетьманату Павла Скоропадського / упоряд. І. Сюндюков ; ред. Л. Івшина. – Київ : Укр. прес-група, 2018. – 678 с.

                   Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії : Всеукр. наук. конф. 19–20 трав. 2008 р. / Укр. ін-т нац. пам'яті, Ін-т історії України НАН України. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – 320 с.

Громенко С. Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання / С. Громенко. – Київ : Наш формат, 2021. –349 с.

Гуржій О. І. Іван Скоропадський / О. І. Гуржій. – Київ : Альтернативи, 2004. – 312 с.

Державник і держава. До 100-річчя проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України : зб. наук. пр. / ред. Г. Папакін. – Київ : б. в., 2018. – 238 с.

Другі політологічні читання імені професора Богдана Яроша : зб. наук. пр. / ред. В. І. Бортніков. – Луцьк : Вежа-Друк, 2013. – 354 с.

Консерватизм і державотворення в Центрально-Східній Европі. – Луцьк ; Люблін : б. в., 1997. – 78 с.

Михайлова О. Ю. Павло Скоропадський: "Крім негідників, усі підуть за мною" / О. Ю. Михайлова. – Київ : Парламент. вид-во, 2018. – 368 с. – (Політичні портрети).

Нартов В. В. Видатні особистості України / В. В. Нартов. – Харків : Кн. клуб, 2007. – 400 с. : іл.

 Онуфрів Г. (Митрофорний прот). Спонука до чину : худож.-докум. нарис / Г. Онуфрів ; опрац. та доп. М. Онуфрів. – Львів : Каменяр, 1996. – 71 с. : портр.

Осауленко Л. М. Гетьман України Павло Скоропадський. Кн. 2 / Л. М. Осауленко, В. Д. Засєкін. – Луцьк  : Волин. книга, 2007. – 702 с.

Осауленко Л. М. Гетьман України Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року – 14 грудня 1918 :  Кн. 1 / Л. М. Осауленко, В. Д. Засєкін. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 592 с.

Павличко Д. В. Спогади. Т. 4 / Д. В. Павличко. – Київ : Ярославів Вал, 2018. – 712 с.

Рєєнт О. П. Усі гетьмани України : Легенди. Міфи. Біографії / О. П. Рєєнт, І. А. Коляда. – Харків : Фоліо, 2008. – 415 с. – (Історичне досьє).

Рєєнт О. П. Усі гетьмани України : Легенди. Міфи. Біографії / О. П. Рєєнт, І. А. Коляда. – Харків : Фоліо, 2007. –  415 с. – (Історичне досьє).

Реєнт О. П. Павло Скоропадський / О. П. Реєнт. – Київ : Альтернативи, 2003. – 304 с. : іл. – (Особистість і доба).

Савченко В. А. Павло Скоропадський. Останній гетьман України / В. А. Савченко. – Харків : Фоліо, 2008. – 308 с. – (Історичне досьє).

 Савченко В. А. Павло Скоропадський / В. А. Савченко ; худож. О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2019. – 123 с. : іл. – (Знамениті українці).

Савченко В. А. Павло Скоропадський / В. А. Савченко. – Харків : Пет, 2013. – 122 с.

Творці державного престижу / авт.-упоряд.: М. Главацький, Н. Наумова. – Київ : КМ-Букс, 2021. – 566 с.

Тинченко Я. Війська ясновельможного Пана Гетьмана / Я. Тинченко ; худож. Б. Піргач. – Київ : Темпора, 2014. – 150 с. – (Militaria Ucrainica).

Українська революція 1917–1921 рр. Подвиг героїв Крут : матеріали наук. читань / ред. В. Ф. Верстюк. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – 174 с.

Шудря М. А. Січ-мати / М. А. Шудря. – Київ : Елібре, 2008. – 560 с.

Шудря М. Лицарі булави. Розповіді про українських гетьманів / М. Шудря. – Київ : Велес, 2009. – 240 с.

Яневський Д. Б. Грушевський. Скоропадський. Петлюра / Д. Б. Яневський ; худож. М. С. Мендор. – Харків : Фоліо, 2020. – 795 с. : іл. – (Великий науковий проект).

https://armyinform.com.ua/2020/04/29/29-kvitnya-1918-roku-pavlo-skoropadskyj-ogolosyv-sebe-getmanom-usiyeyi-ukrayiny-ta-vidrodyv-ukrayinsku-derzhavnist/